- Хаус! – здивовано викрикнув Форман, зненацька побачивши діагноста в дверях відділення. 13-та та Тауб різко повернули голови в ту сторону, тоді як один новий лікар все так само дивився на дошку, повністю обписану діагнозами.

Хаус, з зацікавленням дивлячись на його потилицю, промовив:
- Не зупиняйтесь, діагноз важливіший.
Форман наказав лікарям зробити повний аналіз крові, люмбарну пункцію та ще певний ряд тестів, але ніхто не здвинувся з місця, дивлячись на Хауса. Тепер і новенький також з зацікавленням витріщався на легендарного діагноста.
- Ви повернулися! – весело промовила 13-та.
- Гей,а як же хворий, що воліє про виздоровлення зі своєї палаті?
- Зачекає. Ми, що, не можемо привітати нашого босса, який повернувся з такої довгої відпустки?
- Ваш босс все ще Форман. І навіть не старайтесь знову підлизуватися до мене!
- Я бачу, ви всі маєте про що тут поговорити. А я маю працювати – піду робити люмбарну пункцію! – сказав новий лікар і вийшов із кімнати відділення діагностики.
- Хто це такий був? – зацікавлено дивлячись новенькому в слід, промовив Хаус.
- Форман найняв ще одного лікаря. Він доволі гарний професіонал, - відрекомендував Тауб.
Хаус повернувся до Формана:
- І який же він?
- Молодий, розумний…
- Хах, мій улюбленчик! – перервав Хаус тоном, що мав на увазі його бажання негайно провести психоаналіз новенькому і дізнатися усі його секрети.
- Хаус, нам потрібно йти - маємо робити тести. Ми раді, що Ви повернулися. – сказала 13-та, торкнувшись його плеча і вийшла з кімнати. Тауб кивнув головою і пішов за нею.
Хаус, провівши їх поглядом, повернувся до Формана, його протеже, як багато хто думав. Форман, посміхнувшись, кивнув головою на кабінет Хауса – «Пішли туди!»
- Отож, ти насправді радий своєму поверненню в лікарню? – спитав Форман, продивляючись декілька рентгенівських знімків. Хаус, не відповідаючи, роздивлявся свій офіс. Все залишилось на своїх місцях – Форман геть нічого не змінив в кабінеті, і це робило перебування Хауса в кабінеті трішки некомфортним. Хоча Хаус відчував себе некомфортно ще зі входу в госпіталь, відчував себе самого ніби відлунням свого старого Я.
- Напевно, мрієш, як знову будеш тут гратися своїм м’ячиком? – все питав Форман
- Насправді, ось про це я і хотів с тобою поговорити, - нарешті розтулив рота Хаус. Форман зацікавлено подивився на Хауса, не розуміючи, що він має на увазі:
- Ти це про що?
- Ну, як би це так по м’якше виразити… Просто я хочу, щоб головою відділення залишався ти, - відповів Хаус.
Форман остовпів. Йому віднялася мова:
– Що…Але…Але..ж ти повернувся… - це було все, що міг сказати Форман.
– Ну, я вийшов з лікарні, але я ще не почуваюсь себе достатньо добре – отож я ще не цілком повернувся.
- Це що, якийсь жарт?Чи перевірка?
Хаус відвернувся від Формана. Звичайно, Хаус був не радий казати такі слова, але, нажаль, мав.
- Який він обережний, не каже нічого різкого, Ви його справді гарно витренували! – тихий шепіт Ембер забринів у вусі Хауса.
- Ніяких жартів, тестів чи чогось там ще. Не зараз. В минулому я ловив справжній кайф, коли показував тобі, де твій кар’єрний верх, який ти ніколи не перестрибнеш! Але, чи ти не бачиш всього того, що трапилось зі мною? І чому це так тебе дивує? Ти гарний лікар, до того ж ти мріяв про цю посаду з той самої хвилини, як я тобі сказав «Ти прийнятий в моє відділення». І не смій заперечувати це!
- Я зажди хотів бути відмінним лікарем. Ви мене зробили саме таким, навіть кращим. А це було все, що я хотів.
- Тоді я тебе поздоровляю – твоя мрія перетворитися на мене – здійснилася. Але, я сподіваюся, в тебе немає ніяких психічних проблем? – сказавши це, Хаус встав і пішов до дверей.
- Я б на твоєму місці так би не робив.
Хаус повернувся і кристально подивився на Формана:
- Що ти маєш на увазі?
- Коли я захворів, тоді, три роки тому, я не був впевнений, що зможу знову бути добрим лікарем. Я був наляканий. Але ти мене повернув назад, в звичну колію, змусивши знову працювати так, ніби нічого не сталося. Ти не повинен робити ту саму помилку, що і я. Ти маєш повернутися. Ти повинен знову розв’язувати свої задачки в відділені.

Добавлено (06.06.2009, 01:20)
---------------------------------------------
Хаус примружив очі:
- Я дуже вдячний за таку дружню розмову, але питання щодо дії моєї ліцензії ще в силі. Але, так, справді, ти – це не я. І я знаю, що повинен зробити зараз. Посада твоя!
В кімнаті запанувала тиша і Хаус знову відчинив двері і на цей раз таки вийшов в коридор, залишивши остовпілого Формана в кабінеті.

***

Джеймс Уілсон підняв голову на знайомий звук тростини. Хаус, як раніше, зайшов в кабінет без стуку. Джеймс з теплотою в душі подумав, що він дуже скучив за цим дійством за літо. Хаус тримав курсу до софи, а як проходив повз стіл Уілсона, швидко вихопив пляшку з водою з портфеля Уілсона. Джеймс, зітхнувши, опустив очі до монітору.
- Отож, як я розумію, в діагностичному відділені відбулися деякі кадрові зміни. Чи ти створив виборчий комітет? – зацікавлено спитав Уілсон, продовжуючи друкувати. Хаус мовчки розтирав собі ногу. Потім він відкрив пляшку з водою і дістав з кармана піджака ще дві – одну з психічними ліками, іншу з іншим сильним анальгетиком.
- Не вгадав. Я тільки-но сказав Форману, що голова відділення ще все він.
Уілсон перестав друкувати і здивовано підняв очі.
- Що ти йому сказав? – спитав він шоковано.
- Форман все ще голова. Я не хочу вертатися, – відповів Хаус.
- А ти впевнений? Твої працівники думають, що ти повернувся в лікарню, щоб працювати.
- Не вказуй мені на і так всім очевидне. Але ми до сих пір не знаємо,що зі мною було. Я не приймаю вікодин вже майже 4 місяці, але все рівно чую ті мерзенні шепоти!
- Шепоти, Хаусе, шепоти!Не галюцинації, не ілюзії!
- Але шепоти,Уілсон! Не все вже гаразд! Це все не через вікодин, а тоді це або через шизофренію...Або..Я читав, що також викликати такі симптоми може сильний стрес…
Уілсон встав із-за свого столу і пересів до Хауса на софу:
- Отже ти не хочеш повертатися до роботи, бо вважаєш, що в тебе може статися ще один зрив?
Хаус дивився на Уілсона з неприкритою злістю – той терпіти не міг, коли Уілсон починав його аналізувати.
- Ні, все зовсім не так. Так, звісно, я залишив ту лікарню. Так, в мене є всі ці ліки, що тримають залишки мого мозку разом! Але все ще буває, що я різко починаю блювати і сильно потіти.
- Хаус, це все ще детоксикація – ти ж приймав вікодин чорт знає скільки років!
- Можливо…
Така спокійна манера розмови Хауса була призвана показати Уілсону, що тепер, після стільки років, Хаус признає, що він був наркоманом. Він зітхнув з полегшенням, відчувши дію анальгетика.
- І які ж в тебе плани? Що будеш робити, якщо ти не збираєшся підтримувати свій імідж геніального діагноста? Будеш грати на гітарі? Кудись поїдеш?
- Ні, буду лікувати хворих, - відповів Хаус.
- Але ти ж казав про стрес і все інше…
- Я просидів в кімнаті 4 місяці під час детоксикації, нічого не роблячи. Це було неможливо нудно! Так, я не хочу працювати в команді, бо переживаю, щоб не трапився повтор «проблеми». Але це не означає, що я маю закривати практику – буду працювати в клініці.
- Добре, я все розумію. Ти хочеш відгородитися від того, що на твою думку, причинило твої проблеми. Сюди входять і твої улюблені справи, - повільно промовив Уілсон.
- Розумний хлопчик, Джиммі!
- В принципі, все логічно. До того ж виглядає так, ніби ти це заздалегідь спланував. Ти вже розмовляв з Кадді,так?
- Ні, але збираюсь зробити це саме зараз, - Хаус встав на обидві ноги. – Бо наскільки я пам’ятаю, Кадді мене трішки звільнила, коли я був тут в останнє!

Добавлено (06.06.2009, 01:22)
---------------------------------------------
***
Двері ліфта відчинились і Хаус зробив крок вперед. Коли він сьогодні вранці приїхав у лікарню, він пройшов всередину через Швидку Допомогу, бо почував себе некомфортно, думаючи як буде йти через весь холл після всього того,що трапилося 4 місяці тому і почував себе так само і зараз. Через скло він бачив, як Кадді стояла біля посту медсестер у Клініці, розмовляючи по телефону і підписуючи документі одночасно. Хауса постійно обходили люди, але він не міг відірвати погляд від Кадді. Вона підняла голову, відчувши на собі погляд. Хаус різко повернувся назад до ліфту і зайшов в середину, ще до того як Кадді повністю повернулася назад. «Чого в цій чортовій лікарні так мало шляхів до кабінету Декана Медицини?» - думав Хаус.
Кадді відійшла від посту медсестер, як тільки поклала слухавку, і пішла до кафетерію. Потім повернулася до свого кабінету, думаючи про те, як зараз вона там зачинитися і трохи відпочине. Кадді поклала пакети на стіл і повернулася до дверей, зачинив їх. Потім сіла за стіл, відкрила першу коробку, відчуваючи як бурчить її живіт. Поклавши перший шматок смаженої курки до рота, вона почула позаду себе якійсь шум. Кадді відклала коробку і поглянула назад, у вікно, – але там нікого і нічого не було. «Мабуть, якась пташка» - подумала вона, знову потягнувшись за їжею. Але, знов, як тільки поклала шматок до рота, почула той самий звук. Кадді, проклинаючи про себе все на світі, підійшла до вікна і відчинила його. Висунулася на вулицю і подивилася направо – там знову таки геть нічого не було такого, що могло спричиняти дивний шум. Кадді підійшла до іншого вікна і знову виглянула в нього і побачила як Хаус, тримаючись за підвіконня, лізе у відкрите вікно.
- Хаус! – закричала вона. Він посміхнувся, побачивши її переляканий вираз обличчя.
- Може допоможеш?
Кадді повернулася до вікна і затягнула Хауса в середину.
- Що ти робиш?
- А на що це схоже?
- Скажи мені, через двері ти зайти не міг? – Кадді себе леть стримала від кінця фрази «Як роблять всі інші нормальні люди?»
- Ха, але так набагато веселіше! – сказав він, обходячи стіл Кадді. - О, смажена курочка, та ще й зі свіжим салатом! – промовив Хаус, відкриваючи коробки із їжею.
- Так, це може проходити роками із Уілсоном, але коли ти в наступний раз вкрадеш мою їжу, я візьму пластиковий ніж і відріжу тобі руку! – Кадді була рада бачити Грега, і знала, що він сьогодні прийде – Уілсон сказав про вихід із лікарні ще зранку. Але вона все рівно не була повністю готова до цього, вона не знала, як має себе зараз вести. Але Хаус був наче такий самий і вів себе як завжди - зовсім не так, як тоді, коли він остовпів у неї в кабінеті. Той страх в його погляді минув, і, хоча і залишилася втома і слабкість, Хаус не виглядав розбитим. Наркотики справді були його величезною проблемою.
- Отож, я так розумію, ти повертаєшся на свою стару роботу? – запитала Кадді,відганяючи погані думки.
- Це ще не ясно.
- Тобто?
- Ну, наскільки я пам’ятаю, ти мене звільнила. І ти тоді говорила серйозно.
- Раніше тебе це не зупиняло! – відповіла Кадді. – І , якщо взяти до уваги обставини..
- Не виправдовуй мене, - перебив її Хаус. Кадді замовкла, не впевнена у тому, що вона зараз має казати. Це була якась нова гра Хауса? - Хаус…Але ж дійсно…
- Я образив тебе, ти мене звільнила, - він знову перебив її. Кадді відкинулася в кріслі, уважно слухаючи Хауса.
- Ну, в принципі так.
- Дивись, - почав Хаус. – Я знаю, через що я пройшов, але це мене зовсім не виправдовує. Я зрозумію, якщо ти не захочеш прийняти мене на роботу. Але я хочу, щоб знала ти – я хочу тут працювати.
- Ти хочешь повернутися на пост голови діагностичного відділення?
- Ні, - відповів Хаус.
- Ні?! – Кадді була абсолютно шокована і вже не впевнена, що їй це все не ввижається.

Добавлено (06.06.2009, 01:22)
---------------------------------------------
- Я хочу повернутися, але я не хочу працювати на старому місці, поки що. Доки я не дізнаюся, що відбувалося з моїм мозком.
- Це були психологічні проблеми, Хаусе, змирись.
- Психологічні проблеми – це тільки раз. Але було і два, і три. Доки я все не дізнаюсь, діагностувати я не буду.
Кадді не могла відірвати погляд від його сумних очей.
- До того ж Форман набагато краще мене справляється зі всіма паперами, - продовжив Хаус.
- Добре, - промовила Кадді. – Але ти впевнений у цьому на 100 відсотків?
- Так.
- Гаразд, Форман залишається на тому самому місці. Але що тоді будеш робити ти?
- Буду вести звичайну лікарську практику. В мене ж є букви M.D. в кінці мого імені,так?
- І що саме ти хочеш робити?
- Приймати пацієнтів в клініці.
Олівець, який Кадді крутила в своїх руках, раптово тріснув. Вона подивилася на зламаний олівець і кинула його в шухляду стола. – Тааак, а тепер я маю спитати «Це якась гра?», так, Хаус?
- Ніяких ігор, Кадді, - промовив Хаус. – Я продовжую лікарську практику і приймаю пацієнтів в клініці.
Кадді була глибоко шокована цим.
- Незвично… - нарешті сказала вона.
- Дякую тобі величезне за все, Ліза - відповів Хаус.
- О, та нема за що…
Хаус кивнув головою,встав і пішов до дверей. Кадді почала шукати хоча б якусь ручку, щоб заповнити документи, аж раптом помітила,що Хаус так і не вийшов,а стоїть посеред кабінета. «Боже мій,зовсім як тоді…» - майнула в неї думка. Вона подивилися на нього зацікавленно, питаючи поглядом, що ще трапилося.
- Є ще одна річ,що я хотів би тобі сказати.
Кадді перелякано глянула на нього.
- Що..
- Отже ти приймаєш мене знову на роботу і дозволяєш працювати в клініці,так? – перебив її Хаус.
- Так,так,звісно, я хочу,щоб ти тут працював!
- Ліза, я прошу в тебе пробачення.
- Грег,звісно, я розумію все…
- Не треба мене виправдовувати!Той випадок в холлі, Кадді,вибач мені за нього. Мені дуже,дуже шкода…
Кадді леть не заплакала,дивлячись на Хауса. Вона обійшла свій стіл і підійшла до Хауса,але він зупинив її рукою.
- Будь ласка,не треба.
Вона посміхнулася, підійшла ще ближче і поклала руки йому на плечі:
- Я тебе вибачаю.
Вони стояли так декілька секунд,але Хаус різко сказав, раптово щось пригадавши:
- Ну, мені потрібно йти наверх, я там забув дещо.
Хаус зняв руки Кадді з плечей і пішов до дверей кабінету.
- Хаус! – крикнула Кадді. – Я отримала твоє повідомлення через Кемерон. Що ти мав на увазі?
- Ти не ходила до моєї квартири?
- Ні.
- Ну, коли прийдеш, тоді і дізнаєшся, - відповів Хаус і вийшов з кабінету.

Добавлено (06.06.2009, 01:23)
---------------------------------------------
Кадді повернулася до свого столу, до сих пір не повністю розуміючи всю цю сумбурну розмову. Вона раптово знову відчула той дикий голод, що охопив її декілька хвилин тому і почала похапцем їсти. Вона їла і згадувала ті часи, коли вона і Хаус навчалися в коледжі, всі ті веселощі, що вони виробляли. Це було наче в іншому житті. Відклавши пусті коробки, Кадді намагалася зрозуміти,що трапилося між ними за весь цей час і за цей останній рік і особливо за останні чотири місяці.
Вона почала крутити кільце на пальці, прокручуючи в голові події останніх місяців. Що тепер буде з ними? Її роздуми були перервані дзеленчанням інтеркому.
- Слухаю!
- Лікаре Кадді, тут є дещо, що зацікавить Вас. Будь ласка,підійдіть до головного посту медсестер, - сказала медсестра.
- Я зараз буду, - відповіла вона. Кадді вийшла з кабінету і направилась до посту. Охоронець тримав слухавку телефону:
- Це Вас!
- Лікар Кадді слухає вас!
- Просто дивись! – прозвучало в слухавці.
- Хаус?!

***

Хаус дивився зверху, стоячи біля перил другого поверху і тримаючи мобільний телефон біля вуха плечем , на натовп людей внизу – лікарі, пацієнті, робітники… «Прекрасний натовп!» - подумалося Хаусу. Позаду нього відчинилися двері ліфта і звідти вийшов новий лікар діагностичної команди. Там, в кабінеті, Хаус недостатньо добре роздивився його, а зараз він відмітив, що в нього коротке світле волосся, сині очі, світла шкіра, на вид - ровесник 13-ої,а на обличчі були круглі окуляри – загалом виглядав як старшокласник. Що його вирізняло – він був вдягнений в білий халат з лабораторії, а під низом він був вдягнений в червону кенгурушку з емблемою хокейної команди «New Jersey Devils» і сині джинси. «Бунтар» - відмітив Хаус. Новенький кивнув Хаусу і пройшов вовз нього далі по коридору.
Увагу Хауса миттю прикувала Кадді, що вийшла з дверей Клініки і підійшла до посту. Вона взяла слухавку з рук охоронця.
- Лікар Кадді слухає вас!
- Просто дивись! – крикнув він і швидко нажав відбій,відмічаючи як витягнулося лице Кадді. «Шоутайм!» - подумав Хаус.
- УВАГА ВСІМ! – крикнув Хаус на весь холл. Всі внизу різко зупинилися і подивилися вверх на нього. Кадді покрасніла, перелякавшись, що Хаус зараз знову щось утне. – НАПРОТИВАГУ ТОМУ, ЩО ВИ ЧУЛИ, Я НЕ СПАВ З ЛІЗОЮ КАДДІ! ЦЕ ВСЕ! ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! – Хаус швидко підхопив свою палицю і пішов до ліфтів. Люди унизу продовжили рухатися кожен в своєму напрямку. Вони звикли думати, що Хаус якійсь навіжений, і що він постійно щось витворяє навкруги Головного лікаря – це була наче його друга робота.
Кадді повільно поклала слухавку на місці, ледь стримуючі сміх. Вона не знала, як саме має відреагувати на все це, але вона була дуже рада, що Хаус так виправляв свої помилки.

Добавлено (06.06.2009, 01:24)
---------------------------------------------
***

Ліфт зупинився на другому поверсі і Хаус побачив Уілсона в коридорі.
- Привіт, – сказав Уілсон.
Хаус кивнув головою,вітаючі його.
- Куди йдеш? – запитав він.
- У твій колишній офіс, вони підозрюють щось онкологічне у пацієнта.
- Ага, - відповів Хаус.
- Яка витримка… Ну признавайтесь, Вам же так цікаво, що саме там! – Хаус почув шепіт Катнера.
- Тобі зовсім не цікаво? – здивовано спитав Уілсон.
- А ні трохи.
- Ну, а з Кадді ти поговорив?
- Так, завтра виходжу на роботу в Клініку.
- Це чудова новина! – Уілсон був справді рад, що все так вийшло і Хаус продовжить займатися медициною. – Ти хочеш ще щось обговорити? – спитав він, відмітивши погляд Хауса.
- Та ні. В мене є тільки одне питання. Відповіси? – загадково почав Хаус.
- Так, яке саме?
- Якого дідька ти мені не сказав, що вона заручена?! – закричав Хаус на весь коридор і пішов далі по ньому, залишивши остовпілого Уілсона.
- Гей, Хаусе, стій!
- Та забудь! – відмахнувся Хаус.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------
Вибачте за такий довгий перерив – в мене були надзвичайні проблеми з ноутбуком=( Переклад третьої частини я викладу після вихідних – в понеділок,або вдень у вівторок,саме пізнє.

Что до руского перевода, я надеюсь выложить его тоже после выходных)

Ждём с нетерпением! Хотя некоторые части и так понятны Например,

Странная мысль, как для Хауса.

А вообще отлично

Добавлено (10.06.2009, 11:41)
---------------------------------------------
III частина
Вересень,пізнє літо: Навчальний Госпіталь Прінстон-Плейнсборо. Прінстон, Нью-Джерсі.

Двома днями пізніше:

Уілсон підійшов до Хауса,що стояв на своєму улюбленому місці на другому поверсі, оглядаючи холл лікарні. Він став поряд із Грегом і також поглянув униз.
- Я збирався сказати тобі про Кадді. Чесно. Я зовсім не хотів приховувати це від тебе, - сказав Уілсон.
- Коли це сталося?
- Ні! Не заставляй мене розповідати тобі все-все!Не вплутуй себе ще й в це! Не після твоїх проблем!
- Я маю знати, як я її втратив… - промовив Хаус. Уілсон винувато глянув на нього. Річ була в тому, що Уілсон насправді не хотів казати Хаусу про заручини. Він дуже переживав, що б не трапилося ще одного «зриву» і бажаючи захистити свого єдиного друга,він пішов на такий крок.
- А взагалі,чого це ти маєш розповідати як я її втратив? Я й сам це все знаю! - Хаус пригадав ту сцену в холлі - він ніколи не бачив Лізу в такому стані, як після того. Як для людини, яка завжди ходила по краю леза, Хаус тоді справді зірвався. Уілсон побачив,як ліва рука Хауса затряслася – Грег різко зібрав руку в кулак і тримав її міцно, доки вона не перестала трястися.
- Я ніколи не буду таким покидьком, яким був раніше.
- Хаус, у всіх є друга спроба, все буде добре…
- А я к багато таких «спроб» вона мені давала? Після того разу, як її першу дитину забрали, вона відчинила двері, а я? Та й потім вона це не раз робила,а я? Ігнорував це, відкидав її як непотріб!!! А тоді прийшло це марення, я ж бачив ЇЇ!!!! Якби ж я тебе слухав тоді!...
- Але це не дає тобі права зараз так розкисати! – сказав Уілсон у відповідь на цей монолог.
- Ну, якби я все це зрозумів трохи раніше, і не сходив би з розуму все літо, можливо ми б були разом – Кадді,Ліза та я.
- О, то ти тепер перейшов на імена? – відмітив Уілсон.
- Перестань!
Уілсон мовчки дивився як люди заходять і виходять з лікарні. І вони обоє побачили, як Кадді зайшла в лікарню і направилася в свій кабінет.
- Як ти дізнався про заручини? – спитав Уілсон.
- Дуже просто – в неї перстень на пальці. А вона їх ніколи не носила.
Уілсон кивнув головою, розуміючи як просто Хаус його обіграв. Знаючи його не перший рік,Уілсон був впевнений, що Хаус пам’ятає всі найменші деталі гардеробу Кадді – від блузок до прикрас. «Хаус іноді буває справжнім дурнем!» - подумалося йому. – «Чи це я дурень?!» Уілсон повернув голову до Хауса.
- Хаус, ти вирішив працювати в клініці,щоб бути постійно поруч з нею,так?
- Насправді, я думав, що перебування поряд з Кадді - це просто невеличкий бонус, а тепер це справді величезний шанс. Я буду тут, вона буде тут… Бачитиме мене кожен день… В мене буде удосталь часу, щоб зруйнувати їх заручини!
Уілсон із посмішкою згадав ті «веселі» часи, коли в лікарні знову прийшла працювати Стейсі, і Хаус намагався її повернути.
- Тобто все те «Я не можу працювати в діагностиці,поки все не дізнаюсь!» не більше ніж гра? – запитав Уілсон.
- Ні, це все правда. Я хочу залишатися осторонь деяких звичних мені речей. Ну, наприклад, вікодину. А те, що він привів мене в лікарню, навіть прекрасно.
- Тобто це ще один твій план. Бути в неї на очах, змусити її розмовляти з тобою, змусити її зрозуміти, що вона просто шалено в тебе закохана, змусити її розірвати заручини і змусити кинутися тобі в обійми! – нарешті видохнув Уілсон. – Чи я щось забув?
- Та ні, ти наче все згадав, - відповів Хаус, уважно дивлячись як новенький лікар-діагност розмовляє з Кемерон внизу. «Загадки-загадки-загадки!Нарееешті!» - почувся радісний шепіт Ембер.
- І ще й цей новенький на додачу! – промовив Хаус. «Цікаво, він теж помре?» - задумливо промовив голос Катнера.
- Хлопець, якого Форман найняв? Хаус, ти що, вже хочеш щось утнути з ним?
- Подивимось.
- Господи, я навіть імені його не знаю…
- Метью Салліван. Народився і виріс тут, в Нью-Джерсі.
- Ти це звідки дізнався?
- Продивився документи в комп’ютері Формана, як він виходив кудись. Просто цукерочка, а не хлопець! – Хаус потирав руки, думаючи, як можна підколоти юнака. – Представляєш, вчився у Приватній Католицькій Школі!
- Я не приймаю участі в цьому, Хаус! – підняв руки Уілсон і пішов до ліфта.
- Подивимось, - відповів він із загадковою посмішкою. – Гей, стій!
- Що?
- Скажи хоча б як мого ворога зовуть?
- Ти, що, про новенького?!
- Та про Каддіного хахаля! Уілсон, активуй мізки!
- Ааа,Себастьян Мейсон… З’явився тут десь зо два місяца тому.
- І як же вони зустрілися?
- Цього я вже не знаю.
Хаус підхопив палицю і пройшов повз Уілсона до ліфта:
- Ну, це я вже і сам дізнаюсь. Час на моєму боці.
- Ну, нарешті, Хаус, ти справді повернувся, - сказав Уілсон с посмішкою.
«Це добре – повернутися, - промовив Хаус сам до себе. – Як би ще не ці кляті шепоти…Але всьому свій час. Одужання займе певний час.»

Добавлено (10.06.2009, 11:42)
---------------------------------------------
Кемерон і Чейз сиділи в кафетерії десь 20 хвилин, коли до них приєдналися Форман і Тринадцята.
«Тринадцята» - думала Кемерон. Їй постійно було незвично і трохи неприємно так її називати, так само незвично, як коли її б назвали «Елісон» в лікарні. Троє лікарів про щось жваво розмовляли, а Кемерон роздивлялася людей і помітила новенького з діагностичного відділення Формана - «О Боже,це звучить ще страшніше!» - який йшов до вільного стола, щоб сісти там наодинці.
- Гей, хлопче! – крикнула Кемерон. Він навіть не подивився в її бік, зате її сусіди по столу прямо таки витріщилися на неї, аж тут і Форман помітив його теж.
- Салліване! - Лікар повернув голову на начальника.
- Сідай до нас! – посміхнулася йому Кемерон.
- О, дякую, - сказав Салліван,сідаючи на пустий стілець між Кемерон і Тринадцятою.
- Ми в холлі якось розмовляли, - нагадала Кемерон.
- Так, я пам’ятаю. Але тоді ми не познайомились. Я Метью Салліван.
- Елісон Кемерон, - представилась вона, а потім показала рукою на Чейза. – А це мій чоловік, Роберт Чейз.
Чоловіки потиснули руки одне одному.
- Чому ти вирішив працювати в діагностиці? – запитала Кемерон.
- Бо це справжнє змагання! Але хоча я і не люблю будувати не підтвердженні теорії, тут вони справді допомагають.
- Що там с люмбарною пункцією? – запитав Форман.
- Не виявила ніякої інфекції. Потрібно починати все початку, - відповів Салліван.
Форман,13-та і Салліван почали знову перелічувати можливі діагнози, 13-та навіть думала, що вони були неправі с самого початку. Чейз з певною гордістю відмітив, що Салліван не прогинається під більш вправними колегами і відстоює власну думку. Потім Салліван замовк, просто слухаючи, як 13-та і Форман продовжували обговорювати можливість синдрому Уілсона. Але вже і вони замовкли і повернулися до їжі. Всі навіть на хвильку забули про Саллівана, який все сидів мовчки і роздивлявся свій годинник.
- Ти вже не голодний? – спитала Кемерон, як зрозуміла, що Салліван літає в власних думках вже майже п’ять хвилин. Раптом він різко підняв голову, його очі вирячились і він закричав майже не на весь кафетерій:
- Я ЗНАЮ, ЩО З НИМ!!!
Він вскочив з місця, підняв руки над головою, салютуючи власну перемогу і побіг в сторону виходу, викрикуючи « Я знаю!Я здогадався!»
Чейз, Кемерон, 13-та і Форман дивилися на цю сцену широкими очима, а весь кафетерій вирячився на них.
- Напевно,потрібно прослідкувати, щоб він нічого не наробив! – сказав Форман Тринадцятій, і вони побігли за Салліваном. Кемерон поглянула на людей, і сказала їм повертатися до своїх справ, нічого серйозного не трапилося. Вона вихопила шокований погляд Кадді, яка стояла біля стійки с салатом в руках і побачила Хауса с Уілсоном, що сиділи за крайнім столом, і до того їх було не видно. Хаус досі дивився Саллівану в слід, і на його лиці ясно відбивалася величезна цікавість в хлопці.
- Повернуся за хвилину! – сказала Кемерон Чейзу, встаючи. Вона пішла до стола Хауса.
- А, Кемерон, кого ми бачимо! – сказав Хаус с чарівною посмішкою. Думки Кемерон тільки підтвердились від цього оскалу.
- Не смій зачіпати хлопця! – прошепотіла гнівливо Кемерон.
Хаус повернув голову до Уілсона:
- На вигляд наче якась інша Кемерон, на слух якась інша Кемерон, але я думаю, від звички всіх оберігати нікуди не дінешся! – іронізував Хаус.
- Я буду за тобою наглядати, Хаус. В тебе на лиці все написано! – продовжила вона. – Просто тримайся від нього подальше.
- В тебе ж вже є цуцик? Знаєш, полігінія ще досі заборонена, нажаль як і полігамія.
- Він вправний лікар, не зачіпай його! – закінчила Кемерон і повернулася до Чейза.
- Ця тривога за Саллівана від Кемерон трохи насторожує – вона, можна сказати тільки-но його зустріла…Як ти думаєш, може і тут якась хвороба? – засміявся Уілсон.
- Хахах,та вона все ж казала правду. Вона боїться, що я якось вплину на нього.
- А ти хочеш це робити?
Хаус опустив погляд на тарілку:
- Він мене справді зацікавив, - він знову підняв погляд на Уілсона, але його очі промайнули повз обличчя Джеймса і зупинився на чомусь, що викликало відразу на його обличчі. Уілсон повернув голову в ту сторону і побачив Кадді з Мейсоном, що розмовляли і сміялися за своїм столом. Хаус раптово кинув свою виделку і встав.
- Хаус, ти куди? – запанікував Уілсон, думаючи, що Хаус зараз підійде до Мейсона.
- В Клініку.
Хаус пройшов повз Кадді, навіть не поглянувши на нього. Щось підказало Уілсону, що перші кроки плану Хауса провалилися.

Добавлено (10.06.2009, 11:43)
---------------------------------------------
***

Хаус уважно дивився на пацієнтку, що вже встигла вивести його з себе.
- Ви розумієте, що в Вас венеричне захворювання?
Пацієнтка відповіла, що в неї не може бути ніякої такої хвороби і що вона просто хоче продовження рецепту на свої противозаплідні засоби.
- Я би продовжив ваш рецепт, якби ви були звичайною платною проституткою, трохи незаконно звісно,але у Вас вже усі симптоми венеричного!!!І я не хотів би одного разу, викликавши Вас, отримати собі таке саме!
- Я не шльондра! В мене двоє дітей, і я їх два рази в неділю відвожу на футбол!
Хаус подивився в очі жінці, дивуючись,чого це вона згадала дитячий футбол. Вона плюнула на підлогу, підхопила свої речі і вилетіла з оглядової.
- Мій босс – Ліза Кадді! Її офіс як раз по правій стороні Вашого руху! – крикнув їй в слід Хаус. Він засміявся сам до себе і крикнув «Наступний!».
- Ого, це вже третій пацієнт за півгодини, який вилетів звідси, немов пробка від шампанського, - Хаус почув голос Саллівана. Він повернувся до молодого лікаря, що стояв в дверях.
- Справді? Час йде швидше,як кажеш пацієнтам, що вони ідіоти…
- Хто?!
- Спробуй, хлопче, справді діє, - всміхнувся Хаус. – Наступний! – крикнув він медсестрі і побачив як Кадді вилітає зі свого офісу.
- Слухай, тікай звідси, якщо не хочеш попасти під лапу розлюченій дикій пантері! – сказав Хаус Саллівану, який посміхався так загадково, що Джиммі Керрів Грінч помер би на місці від заздрощів. - Лети сюди, прекрасна гарпіє, мої вуха бажають солодкої музики! – крикнув Хаус на всю Клініку. Лице Кадді почервоніло.
- А от тепер це справді зла дика пантера, - прошепотів йому Салліван.
- Ага, вчись, зелень! – відповів Хаус, і в нього раптово так сильно заболіла нога, що він ледь не крикнув, але зжав губи і тихо пішов назад в кабінет, впав на стілець і почав розтирати ногу.
- Я прийму наступного пацієнта лікаря Хауса, - сказав Салліван медсестрі, виходячі з оглядової.
- Гей, - покликав Хаус. Салліван, хоча як і боявся Кадді, повернувся назад. – Що?
- Пацієнт, якого ви з Форманом лікували, одужав?
Салліван був здивований цьому питанню:
- Так, рак пацієнта метастазував в кишечник, що і викликало симптоми шлункового грипу.
- Звучить як один випадок на мільйон.
- Так, це вразило Формана. Не те що б я хвастався,але хто як не я здогадався би?
- Справді, хто? – тихо відповів Хаус.
- Лікаре Салліван, вийдіть з оглядової!! – пролунав низький злий голос Лізи Кадді. Салліван підбадьорюючі підморгнув Хаусу і вийшов з кімнати. Кадді діждалася, поки двері не закриються повністю і тільки потім повернулася червоним від злості обличчям до Хауса.
- Хаус!!! – заверещала Кадді. Хаус дивився на неї, опершись на свою палицю. - Ручні манжети або ланцюги, га, Кадді?

Добавлено (10.06.2009, 11:43)
---------------------------------------------
***

Кемерон зайшла в Клініку саме в той час як Кадді хлопнула дверима власного кабінету.
- Наступного разу ще батіг бери с собою! – долинув з оглядової голос Хауса. Кемерон не змогла стримати посмішку. Вона віддала документи, що принесла с відділення Швидкої Допомоги головній медсестрі і взяла нові папки, аж тут поряд з нею став Салліван, що теж віддавав папку медсестрам.
- Працюєш на повну?
- Осточортіла ця Клініка. Хочу назад, до діагностики, - пробурмотів Салліван і крикнувши прізвище наступного кандидата, повів його в оглядову.
В голові Кемерон все крутилася його фраза « Хочу назад, до діагностики».
«О боже, в нас з’являється ще один Хаус», - з посмішкою думала вона. – «Сподіваюсь, Хаус-2 - дійсно неможливе створіння». Жінка пішла в сторону Швидкої Допомоги, але побачила в вікно оглядової силует Хауса і вирішила зайти до нього – пацієнта там не було. Вона постукала в двері і зі здивуванням побачила як Хаус там справді готується до прийняття пацієнтів.
Хаус поглянув на неї і посміхнувся:
- Якщо в тебе кашель, тоді роздягайся!
Кемерон засміялась – вона не вірила власним очам – Хаус справді отримував задоволення від своєї роботи в Клініці. Він так само тероризував Кадді, виводив із себе пацієнтів і займався медициною.
- Просто хотіла подивитись, як ти тут. Здається, з такими успіхами, ти скоро відробиш усі свої години в Клініці.
- Ага, в році десь так 2043-му! – сказав Хаус, лягаючи на стіл і випрямляючи хвору ногу. Кемерон сіла на вільний стілець і поклала свої речі собі на коліна.
- Я все ще пам’ятаю всі відмазки, що ти придумував, щоб тут не працювати.
- Кемерон, пам'ять я ще не втратив, - сказав Хаус. – Звісно, в мене були певні проблеми з плутанням реальності і марення, але це вже в минулому…
Кемерон штовхнула себе ногами і почала крутитися на стільці по колу. Вона знову згадала, як тоді в психіатричній лікарні, вона думала, що Хаус для неї був наставником, а не просто боссом. А потім їй чомусь згадалося дитинство, і як їй подобалося, коли дідусь розгойдував її на гойдалках. Їй так не вистачало того чоловіка, він був напрочуд розумним і добрим, і люблячим дідусем. Один із тих персон, що їх Кемерон справді дуже любила.
- Та зупинись ти, врешті решт! – сказав Хаус тихим голосом. Кемерон перестала крутитися, думаючи що саме це виводило лікаря із себе. – Вибач, не хотіла тебе дістати стільцем.
- Та який стілець, Кемерон…Я мав на увазі, щоб ти зупинилася думати про щасливі спогади і асоціювати їх зі мною.
Жінка зашарішалася:
- Чого б це я про таке думала?
- Спостерігання. А тебе я знаю вже доволі довго. Коли ситуація стає стрессовою для тебе, ти ,як заєць залізає в свою нірку, так ти залазиш в свої щасливі спогади.
- Ну вибач мені, старший брате!
- За що вибач?
- За те, що для мене ти не просто колишній босс, а справжній наставник.
- Чого це ти так раптово про це подумала?
- Мабуть,через твою інтонацію. Ти дуже часто забуваєш, що на світі є люди, якім ти не байдужий. Я не про Кадді і Уілсона, вони – це зовсім інше. Проблема в тому, що ти нікому не дозволяєш наблизитися до тебе.
- Ну, досить, Кемерон, йди вже в Швидку Допомогу.
- Ні, Хаус, ти маєш зрозуміти, що такі люди справді є – я,Чейз…
- Я знаю за вас двох, - відмахнувся Хаус.
- А також Форман,13-та і Тауб!
- До чого це ти все це ведеш?
- Це не просто ігри, Грег. Ти завжди зберігав певну дистанцію між собою і всіма іншими розмірами в Великий Каньйон, але в тебе були проблеми, і люди підтримали тебе, вони не кинули тебе, а прийшли і підтримали! – Хаус мовчав. Він не любив,коли вона заводила такі розмови.
- І що далі, Кемерон?
- Не відкидай протягнуті руки допомоги, як ти це вже не раз робив.
- Добре, я буду про це пам’ятати, як мій мозок знову вирішить побешкетувати.
- Хаус!Я серйозно!
- А я наскільки….
Кемерон посміхнулася – вона насправді відчула, що її слова дійшли до Хауса.
- Що там Кадді? – запитала вона.
- Так, це я прийму як сигнал, що мені потрібно повертатися до роботи. – саркастично промовив Хаус підійшов до дверей. – Насту…
Хаус закляк, не договоривши. Кемерон підбігла до Хауса питаючі що трапилося, і подивилася туди, куди дивився і Хаус – але там нічого не було страшного – медсестри, Кадді обіймає свого нареченого в кабінеті, купа хворих, Салліван із злим обличчям…
Кемерон знову перевела погляд на Хауса – той виглядав так само як рік назад в автобусі намагався згадати людину, яка потім виявилася Ембер. Кемерон ще довго не могла забути той погляд. Хаус виглядав так, ніби бачив найбільший кошмар свого життя, такий страх і немічність в погляді.
Кемерон трусила його за плечі:
- Хаус! Прийди в себе!! - «Боже,а якщо в нього знову галюцинації?» - майже в паніці думала вона.
- Гей, гей, заспокойся,все добре… - Хаус сів на стілець, на якому недавно крутилася Кемерон.
Вона знову поглянула в бік, куди витріщався Хаус і тільки зараз помітила більш точно, що Кадді в кабінеті не просто обіймалася,а цілувалася з Мейсоном - ну,Кемерон, звісно, була рада за неї. Вона зачинила двері і поглянула на Хауса,який пив свої ліки. Тут двері відчинилися від удару ногою – залетів Салліван
- Здається,я знайшов справу!!
- Що там? – почувся звичайний голос Хауса.
- Пацієнт під час огляду втратив свідомість через зневоднення. Його везуть в ваше відділення, лікарю Кемерон. Але, що найцікавіше, до того, як впасти, він сказав, що в нього алергія на… воду! – очі Саллівана блистіли немов діаманти. Очі ж Хауса, навпаки, були майже чорні і Кемерон здавалося,що вона бачила, як у нього в мозку симптоми з’єднуються з діагнозами і пролітають перед його очима.
- Ти сказав, на воду… - промовив Хаус.
- Ага! – відповів веселий Салліван. – І пацієнт сказав, що це в нього лише сьогодні розпочалося.
Очі Хауса світилися інтересом і задоволенням від улюбленої роботи. Він вийшов з кімнати, махнувши Саллівану іти за ним. Тепер Хаус виглядав зовсім по другому – голова піднята, прямий погляд, наче супер-герой.
- Ого, - було все, що подумалося Кемерон, як Хаус з юнаком вийшли з кімнати.

Добавлено (10.06.2009, 11:44)
---------------------------------------------
4 частина дуже велика, тому я її викладу в два етапи.
Русский перевод вот-вот будет.=)

Клас!

Дівчатка, дякую, що читаєте і чекаєте с нетерпінням)

Терпіння вже закінчується. Я теж хочу щось почитати.